Специфіка літератури як людинотворчого предмета.
У вік тотальної комп'ютеризації і захоплення віртуальним світом дедалі рідше згадувться популярна колись фраза „Краса врятує світ"(мало хто знає, що цей вислів належить великому письменнику-гуманісту Ф.М.Достоєвському). Виходять з моди поняття „етика" й „естетика", нав'язується крикливе, вульгарне, грубе, прагматичне.
Проте школа як простір життя намагається збагатити дитину духовно, залучити її до світу краси, щоб у дорослому житті вона зберегла свою душу. У системі етико-естетичного виховання в школі література як навчальна дисципліна займає поважне місце.
І справді, в художньому творі як об'єкті вивчення учень(читач) має змогу доторкнутися до естетики, краси, пізнати незнане, уявно подорожувати готуючись до життєвих випробувань, а також , навчившись глибоко сприймати мистецтво слова, розуміючи підтекст, збагачувати свою духовність чи навіть спробувати побудувати своє життя за законами краси. Адже художня література — це завжди дія, конфлікт, драма , де стикаються непримиренні сили добра і зла, краси і потворності, любові й ненависті, щедрості й скупості, життя і смерті.
Відомо, що художня література — це сприймання світу в образах, що саме у слові ми постали, через слово виходимо за межі себе і вже тоді наше внутрішнє, суб'єктивне трансформується в зовнішнє, об'єктивне. ''Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив"— так розумів сутність слова Сократ.
Нині головне завдання учителя-словесника полягає в тому, щоб донести до учня ті естетико-гуманістичні ідеї, які втілює автор у творі, і показати, як саме, якими засобами він це зробив.
На уроках літератури в учнів також формується вміння цінувати, розуміти книгу, виробляється потреба в читанні, розвивається художній смак, вміння самостійно і свідомо сприймати художній твір.
Література є людинознавством, у якому відтворені робота душі персонажа, характери, життя в усій його складності. Саме тому вона сприяє духовному становленню людини, допомагає збагнути своє призначення в цьому світі і сенс людського життя.
Тобто книгою учитель-словесник з'єднує людину з життям , примиряє людину саму з собою, морально влаштовує її у прекрасному й складному світі.
Методи аналізу художнього твору.
Інтенсивні пошуки новітніх методичних засобів і технологій для аналізу літературних творів призвели до появи найрізноманітніших підходів при вивченні художніх творів. Ці методи репрезентуються на сторінках фахового журналу „Всесвітня література" (раніше в часописі „Відродження" та інших виданнях ). Це методи філологічного аналізу (Ковбасенко Ю. І., Рудаківська С.В.), літературознавчого
(Чирков О.С.) 1, структурного (Панченко І.Г., Волощук Є. Д. Матяш І.Б., Астахова А.А., Лутковська В.В.), міфологічного ( Бєгун Б.Я.), семантичного (Губенко О.В.), психоаналізу ( Штейнбук Ф.М. ).
Часто до розуміння твору приходимо, застосовуючи методи формальної ніколи , культурно-історичний метод , а також еволюційний , компаративний методи та ін.
2. Проблемно-діалогічне спілкування як засіб особистісно орієнтованого вивчення літератури ( обґрунтування значущості теми ).
У методичному арсеналі вчителя зарубіжної літератури розмаїття форм в організації роботи з літературним твором , в судженнях про художній текст. Це актуалізація первинного читацького сприйняття, розповідь учителя, повідомлення учнів, евристична бесіда, інсценізація, ілюстрування, самостійна робота, "інтерв'ю" з письменником та інші види творчих завдань.
В останні роки в своїй педагогічній практиці надаю перевагу такій формі роботи з текстом художнього твору як проблемно-діалогічне спілкування. Чому? Слід зацікавити учнів, тому що там, де не пробуджений інтерес до навчання, з'являються лінощі, які призводять до невтішних результатів у навчанні. Основний підхід до викладання літератури вбачаю в реалізації принципу : через емоції ( вважають, що емоція - початок інтелекту, „передчуття думки" ) - до зацікавлення, із зацікавленням — до осмислення й засвоєння, через засвоєння - до самореалізації.
Одним із головних завдань на уроці літератури вважаю створення умов для того, щоб учні стали співучасниками процесу пізнання. Або ми співпрацюємо з учнем, або ми боремося з ним.
Сучасний школяр - прагматик, тому література може виявитися поза вибором багатьох, і треба знайти спосіб переконати учнів у тому, що вона потрібна всім. Адже учень сприймає художню літературу як читач, вступаючи з нею в діалог. Повнота сприйняття залежить від його індивідуальності, вікових особливостей, від часу, в який він живе, і багатьох інших чинників. У творі, який вивчається, слід знаходити те, що зачіпає інтереси кожного - ти теж кохатимеш; на тебе також чекають випробування; від історичної долі нації залежить і твоє існування в світі тощо.
У вік тотальної комп'ютеризації і захоплення віртуальним світом дедалі рідше згадувться популярна колись фраза „Краса врятує світ"(мало хто знає, що цей вислів належить великому письменнику-гуманісту Ф.М.Достоєвському). Виходять з моди поняття „етика" й „естетика", нав'язується крикливе, вульгарне, грубе, прагматичне.
Проте школа як простір життя намагається збагатити дитину духовно, залучити її до світу краси, щоб у дорослому житті вона зберегла свою душу. У системі етико-естетичного виховання в школі література як навчальна дисципліна займає поважне місце.
І справді, в художньому творі як об'єкті вивчення учень(читач) має змогу доторкнутися до естетики, краси, пізнати незнане, уявно подорожувати готуючись до життєвих випробувань, а також , навчившись глибоко сприймати мистецтво слова, розуміючи підтекст, збагачувати свою духовність чи навіть спробувати побудувати своє життя за законами краси. Адже художня література — це завжди дія, конфлікт, драма , де стикаються непримиренні сили добра і зла, краси і потворності, любові й ненависті, щедрості й скупості, життя і смерті.
Відомо, що художня література — це сприймання світу в образах, що саме у слові ми постали, через слово виходимо за межі себе і вже тоді наше внутрішнє, суб'єктивне трансформується в зовнішнє, об'єктивне. ''Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив"— так розумів сутність слова Сократ.
Нині головне завдання учителя-словесника полягає в тому, щоб донести до учня ті естетико-гуманістичні ідеї, які втілює автор у творі, і показати, як саме, якими засобами він це зробив.
На уроках літератури в учнів також формується вміння цінувати, розуміти книгу, виробляється потреба в читанні, розвивається художній смак, вміння самостійно і свідомо сприймати художній твір.
Література є людинознавством, у якому відтворені робота душі персонажа, характери, життя в усій його складності. Саме тому вона сприяє духовному становленню людини, допомагає збагнути своє призначення в цьому світі і сенс людського життя.
Тобто книгою учитель-словесник з'єднує людину з життям , примиряє людину саму з собою, морально влаштовує її у прекрасному й складному світі.
Методи аналізу художнього твору.
Інтенсивні пошуки новітніх методичних засобів і технологій для аналізу літературних творів призвели до появи найрізноманітніших підходів при вивченні художніх творів. Ці методи репрезентуються на сторінках фахового журналу „Всесвітня література" (раніше в часописі „Відродження" та інших виданнях ). Це методи філологічного аналізу (Ковбасенко Ю. І., Рудаківська С.В.), літературознавчого
(Чирков О.С.) 1, структурного (Панченко І.Г., Волощук Є. Д. Матяш І.Б., Астахова А.А., Лутковська В.В.), міфологічного ( Бєгун Б.Я.), семантичного (Губенко О.В.), психоаналізу ( Штейнбук Ф.М. ).
Часто до розуміння твору приходимо, застосовуючи методи формальної ніколи , культурно-історичний метод , а також еволюційний , компаративний методи та ін.
2. Проблемно-діалогічне спілкування як засіб особистісно орієнтованого вивчення літератури ( обґрунтування значущості теми ).
У методичному арсеналі вчителя зарубіжної літератури розмаїття форм в організації роботи з літературним твором , в судженнях про художній текст. Це актуалізація первинного читацького сприйняття, розповідь учителя, повідомлення учнів, евристична бесіда, інсценізація, ілюстрування, самостійна робота, "інтерв'ю" з письменником та інші види творчих завдань.
В останні роки в своїй педагогічній практиці надаю перевагу такій формі роботи з текстом художнього твору як проблемно-діалогічне спілкування. Чому? Слід зацікавити учнів, тому що там, де не пробуджений інтерес до навчання, з'являються лінощі, які призводять до невтішних результатів у навчанні. Основний підхід до викладання літератури вбачаю в реалізації принципу : через емоції ( вважають, що емоція - початок інтелекту, „передчуття думки" ) - до зацікавлення, із зацікавленням — до осмислення й засвоєння, через засвоєння - до самореалізації.
Одним із головних завдань на уроці літератури вважаю створення умов для того, щоб учні стали співучасниками процесу пізнання. Або ми співпрацюємо з учнем, або ми боремося з ним.
Сучасний школяр - прагматик, тому література може виявитися поза вибором багатьох, і треба знайти спосіб переконати учнів у тому, що вона потрібна всім. Адже учень сприймає художню літературу як читач, вступаючи з нею в діалог. Повнота сприйняття залежить від його індивідуальності, вікових особливостей, від часу, в який він живе, і багатьох інших чинників. У творі, який вивчається, слід знаходити те, що зачіпає інтереси кожного - ти теж кохатимеш; на тебе також чекають випробування; від історичної долі нації залежить і твоє існування в світі тощо.
Засновник екзистенціалізму М.Гайдеггер дискутував із філософською традицією, яка сформувалася в Нову добу і яку Ф.Ніцше назвав "перемогою методу над наукою ". Психологи роблять застереження : вони висловлюють побоювання, що технологізація педагогічного процесу і сучасного життя загалом може звести цінності людини тільки до її трудових, прецесійних якостей. У такому разі духовна, екзистенційна сутність людини просто випаде із системи її цінностей".
Благодатна місія словесника як раз і полягає в тому, щоб, опановуючи літературознавчий матеріал, підтримати екзистенційний розвиток дитини ( можливо, більше, ніж інші педагоги). „Словесник допоможе дитині виявити своє „Я" з найкращого боку, схвалить її дії, створить для неї ситуацію успіху. Учитель не повинен викликати в дитині почуття неадекватності й неповноцінності через її неправильні відповіді. Психологи застерігають, що це може спричинити появу інфантильності - відмову від зусиль організовувати власне життя. Залучення школяра до активного індивідуального тлумачення художнього тексту запобігає інфантильності."
Тому потрібно бачити в дитині насамперед особистість, а не тільки учня. Ще В.О.Сухомлинський порушував питання: що важливіше для учня - світ, який відкривається за вікном, чи світ, який відкривається на уроці ? — вважаючи, що відповідь на нього визначає майстерність педагога.
У сучасному суспільстві змінюються пріоритети освіти : учень мусить не просто набувати „зуни" ( знання, уміння, навички ), а вміти організовувати власну навчальну діяльність, тобто мати готовність і здатність навчатися. Нагальною потребою стає перехід від екстенсивного навчання до інтенсивного формування ключових компетенцій учнів, так званої "педагогіки життєтворчості": Зрозуміло, що такі цілі освіти передбачають використання іншого методу організації сумісної діяльності на уроці : на зміну монологу приходить діалог.
Розгортанню діалогу на уроках літератури сприяє така форма роботи з текстом художнього твору як проблемно-діалогічне спілкування. Ця педагогічна технологія допомагає реалізації особистісно орієнтованого навчання, маючи ряд переваг :
1).Проблемно-діалогічне спілкування на уроках літератури дозволяє вчителю активізувати пізнавальну діяльність учнів, а також уникнути авторитарного впливу на них і формалізму в засвоєнні змісту художнього твору.
2 ). Крім того, проблемно-діалогічне спілкування надає динаміку уроку. Л.М.Толстому належить думка про те, що „кінематограф розгадав таємницю руху". Цього руху не вистачає навіть кращим урокам літератури. На мислення сьогоднішніх дітей справляє значний вплив „голубий екран": динаміка діалогів, широкоплановість, миттєві переходи зовнішнього у внутрішнє, моменти детективу, недомовок.
А на уроці в основному переважає статичне словесно-ілюстративне подання матеріалу. Учитель і клас ніби працюють у різних темпах. Цей недолік: статику уроку - усуває як раз зацікавлений діалог учителя й учнів.
Навчальний діалог як творча взаємодія вчителя й учнів.
Діалог допомагає вчителю реалізувати „антропологічний принцип, згідно з яким у центрі уваги - особистість учня, її творчий саморозвиток та самовиявлення, духовно-ціннісні засади її буття."
Діалог також надає змогу вчителеві вирішувати такі завдання :
1). розвивати почуття і мислення школярів, їхню читацьку культуру та творчі здібності;
2). сприяти самореалізації учнів завдяки виявам власного роздуму і чуття;
3). вчити учнів уникати конформізму, сліпого наслідування чужих ідей і суджень;
4). виховувати в учнях такт і толерантність до іншої точки зору.
Не слід плутати з уроком ,, діалогу культур " ( термін М.Бахтіна ), який дає змогу як учневі, так і вчителеві вступити в діалог з героями твору, письменником, епохою, тобто зрозуміти багатовимірність культурологічного простору, взаємопроникнення і взаємозбагачення культур різних епох і народів.
Отже, діалог - це і розвиток мислення його учасників, це готовність до самовираження, але й готовність до сприйняття іншої думки, осмислення її, обговорення у конструктивній розмові. Це і можливий шлях самоствердження, шлях самовдосконалення.
Діалог заперечує уніфікацію, єдиний можливий варіант, раз і назавжди даний висновок. Позитивним моментом діалогічного спілкування є переконання вчителя й учнів, що однозначної відповідало суті, не існує. Кожен індивідум має право на вільний вияв своєї позиції. Умова лише одна - її вмотивованість.
Тобто діалог на уроці літератури треба розглядати не тільки як інструмент пізнання, а ще її як „полігон " для вправляння мовленнєвої здібності учнів і умову засвоєння ними законів людського спілкування.
Отже, діалог у навчанні - своєрідна форма пізнання й спілкування, творча взаємодія вчителя й учнів.
На своїх уроках застосовую різноманітні форми діалогу вчитель - учні. Найбільш типовою з них є спільне обговорення навчальної проблеми всім класом, тобто організація колективного навчального діалогу.
Особливості організації діалогу.
При побудові діалогу застосовую певні правила :
1). Будувати діалог слід у відповідності з дидактичними цілями уроку;
2). Не використовувати неефективні словесні конструкції, що гальмують навчання, а саме :
„закриті" запитання , що передбачають односкладові відповіді;
репродуктивні запитання, спрямовані тільки на відтворення знань;
риторичні запитання, на які взагалі відповідати не треба.
3). Перевагу в плані розгортання діалогу на уроці слід надавати запитанням відкритим, проблемним, переломним, на які не можна дати односкладову відповідь.
4). Проблемний виклад матеріалу під час аналізу тексту передбачає формулювання питань, які стосуються не глобальних проблем людства, а найчастіше внутрішнього світу людини, іноді „напіввідкритого" у тексті.
5). Слід шукати опорні мотиви, які б зацікавили учнів і спонукали їх до пошуку власної відповіді на питання.
6). Необхідно пам'ятати , що діалог - це форма спілкування. Тому неприпустимі категоричність учителя , зневажливе ставлення до дитячої думки, помилки. Терплячість і такт - кредо вчителя.
7). Учитель має бути хорошим слухачем (у психології для вираження цього поняття застосовується термін „емпатичний" слухач). Не можна переривати учня, не дослухавши його до кінця, висловлювати свою негативну оцінку почутого від учня. Для школяра важливо, що вчитель слухає і чує його. Тому педагогу необхідно користуватися деякими прийомами пасивного слухання: це і зоровий контакт, і вербальна підтримка: „Так", „Добре", „Продовжуй".
Учитель може застосовувати також прийоми активного слухання: трансляцію (дослівне повторення сказаних слів ), редакцію (повторення головного ) та резюмування (узагальнення відповіді).
Усі ці правила дозволяють учителю подолати бар'єр у спілкуванні учнями та компетентно організувати на уроці спільне обговорення навчальної проб -леми.
Таким чином, ця технологія - проблемно-діалогічне спілкування під час аналізу художнього твору - перетворює двох антиподів - учителя й учня, - один з яких є повноправним господарем на уроці, а другий - об'єктом навчання, на партнерів, друзів на шляху пізнання.
„Мистецтво спілкування " (з досвіду педагога-новатора Є.М.Ільїна)
Ця методична ідея дозволяє зробити урок літератури ,зустріччю живого з живим " (Є .Ільїн ), реалізувати на практиці думку цього російського вчи -теля-новатора з Санкт -Петербурга : „Дитина - найбільш мисляча людина на землі, якщо їй не стати на перешкоді."
Методична система Є.М.Ільїна викликає значний інтерес. Вона розроблена на основі особистісно орієнтованого вивчення літератури як людинотворчого предмета. Концептуальні положення педагогічної технології вивчення художнього твору, за Є.Ільїним, ґрунтуються на тому, що кожен художній твір - це цілий світ морально-етичних проблем та історичного досвіду їх розв'язання. Виходячи з цього, вчитель літератури повинен мати двопланову мету: формувати в учнів науковий світогляд і пробуджувати в них високу духовність. Є.Ільїн стверджує у своїй практиці принцип навчаючого виховання, коли центром кожного уроку літератури є постановка й обговорення в класі проблеми, яка становить для учнів важливу особистісну вагу, а вже для її розв’язання вивчаються певні відомості про письменника, літературознавчі поняття та й, власне, сам твір.
Комментариев нет:
Отправить комментарий